Іцхак Скородінський
Не розколовся щоб
Ось, якось ввечері, лежав, уткнувшись носом вниз і мріючи, в цей час померти...
Та ніч...
Ця мряка напустила на мене, кілька зітхань майже молочного туману. Душ рятівний...
Не розколовся щоб, від усіх і отаких пристрастей, та об підлогу, мій шишкуватий лоб.
І!
Опівночі, таки, дійшло до мене. Ні, не засну. Мені, от так ось і кататися до ранку. По матрацу.
А після, довго і нещадно терти об щітку зубні свої імпланти і вискоблюючи щетину з підборіддя, пірнати вухами бабачими у очі протеза, щоб побачити. Хоч дещицю чогось.
І зобразивши фізіономією чортову брехню, що я живий, продовживши всю оцю муру,
хоча б, до ночі, в надіях.
На що?
Хоч уві сні!!!
В найближчому...
Зі свічкою на грудях і п'ятаками на очах.
Яка лафа...
Поез.орг
А час сплива.
А час сплива, морочить очі, застить пам'ять згадками про інше.
Та і друзів моїх ряд... Порідшав.
Майже всі вже там...
Та і я призабув, хто з них хто.
Тільки, іноді...
Лиця спливають і я тут же, згадую, що було і не було.
І розумію, що... Що?!
Нічогісенько вже не буде...
Роез.орг
Кухонні війни
(ме-е-е муари)
На рік розслабився і ось тобі, млинець. Скорчений, зморщений, сплющений...
Скворчить про щось, пузириться, гад.
З'їсти, отруїшся.
Пішов! У сміттєве відро його!
Ого!
Повилазили з-під дивана, вусами крутять, хітончиками хрустять.
А куснути, слабо?!
Звичайно, пам'ятають мій, секретний.
Тіурам в тарарам!
Хто врятується, до сусідки, за окіян...
Ех, згадав, як тиснув у мимохідь минулому, клопів.
От!!! Часечко було.
Ух, як я їх, шельмеців!
ПальцЯми.
Так, просто
От! Несподіваний... Так, тих, що я зустрів і зустрічей миттєвих тих не відзначав ні в пам'яті, та ні в чуттєвому живому...
А просто пролилася струмком беззвучним та краса.
Їхні обличчя.
Видноколо.
Найлегшим повним місяцем, планети нашої в оточенні своєму.
Три, не три
І, як ніби б, ще рано інею, та на віях.
А подиш ти...
Продихалося, помщалося, вищирившись, з'явилося, і...
Попливло перед очима.
Що можливо неможливе.
Три дурень!
Спантеличений?
Це милий, назавжди.
Післяластощі пристрасті той, що покинула мене.
В пам'яті...
Це до гробу.
Хвороби гірше і скільки не проклинай її, вискалиться і за серце, трісь.
Не вбиває, ні...
Але і життя з нею немає.
Тіло її, уві сні, застилає очі.
Ох, коханка!
Голос, запахи, здаеться, ось, по обличчю.
Котитися.
Її...
Сльоза.
У черепушці - тамтам
Роки вироки тиснуть на жалість. По обличчю, кольори пробігали?
А "прайсціся" захочеш, суглоби скриплять, рве синапсами кістки всі, до п'ят.
Вироки роки!
Друзі вже там...
І гуркоче, до смерті гуркоче...
У черепушці - тамтам!