Іцхак Скородінський

А час сплива.

А час сплива, морочить очі, застить пам'ять згадками про інше.

Та і друзів моїх ряд... Порідшав.

Майже всі вже там...

Та і я призабув, хто з них хто.

Тільки, іноді...

Лиця спливають і я тут же, згадую, що було і не було.

І розумію, що... Що?!

Нічогісенько вже не буде...

Роез.орг

Кухонні війни

(ме-е-е муари)

На рік розслабився і ось тобі, млинець. Скорчений, зморщений, сплющений...

Скворчить про щось, пузириться, гад.

З'їсти, отруїшся.

Пішов! У сміттєве відро його!

Ого!

Повилазили з-під дивана, вусами крутять, хітончиками хрустять.

А куснути, слабо?!

Звичайно, пам'ятають мій, секретний.

Тіурам в тарарам!

Хто врятується, до сусідки, за окіян...

Ех, згадав, як тиснув у мимохідь минулому, клопів.

От!!! Часечко було.

Ух, як я їх, шельмеців!

ПальцЯми.

Так, просто

От! Несподіваний... Так, тих, що я зустрів і зустрічей миттєвих тих не відзначав ні в пам'яті, та ні в чуттєвому живому...

А просто пролилася струмком беззвучним та краса.

Їхні обличчя.

Видноколо.

Найлегшим повним місяцем, планети нашої в оточенні своєму.

Три, не три

І, як ніби б, ще рано інею, та на віях.

А подиш ти...

Продихалося, помщалося, вищирившись, з'явилося, і...

Попливло перед очима.

Що можливо неможливе.

Три дурень!

Спантеличений?

Це милий, назавжди.

Післяластощі пристрасті той, що покинула мене.

В пам'яті...

Це до гробу.

Хвороби гірше і скільки не проклинай її, вискалиться і за серце, трісь.

Не вбиває, ні...

Але і життя з нею немає.

Тіло її, уві сні, застилає очі.

Ох, коханка!

Голос, запахи, здаеться, ось, по обличчю.

Котитися.

Її...

Сльоза.

У черепушці - тамтам

Роки вироки тиснуть на жалість. По обличчю, кольори пробігали?

А "прайсціся" захочеш, суглоби скриплять, рве синапсами кістки всі, до п'ят.

Вироки роки!

Друзі вже там...

І гуркоче, до смерті гуркоче...

У черепушці - тамтам!