Іцхак Скородінскій

Тэпцікі божачкі майго

Дзве ружовыя хмаркі, тэпцікі божачка, вольнага майго, скінутыя ў неба… Плывуць сабе побач…

Як жа так? Бо няма яго, няма! ...А тэпцікі - вось яны, плывуць сабе паволі… Хто даў мне гэтую здольнасць, ачалавечваць усё, што вакол.

І нават цябе?

Бо няма цябе, няма…

Дык чаму, амаль кожную ноч, зачыніўшыся ад усіх і ад Уся, чыесьці светлыя думкі…

Я?!

Выхлёбтваю на паперу… І яны застываюць на ёй назаўжды. А дзве ружовыя хмаркі на заходзе…

Плывуць сабе … Над Парыжам. Паволі.

Іцхак Скородінський

Не розколовся щоб

Ось, якось ввечері, лежав, уткнувшись носом вниз і мріючи, в цей час померти...

Та ніч...

Ця мряка напустила на мене, кілька зітхань майже молочного туману. Душ рятівний...

Не розколовся щоб, від усіх і отаких пристрастей, та об підлогу, мій шишкуватий лоб.

І!

Опівночі, таки, дійшло до мене. Ні, не засну. Мені, от так ось і кататися до ранку. По матрацу.

А після, довго і нещадно терти об щітку зубні свої імпланти і вискоблюючи щетину з підборіддя, пірнати вухами бабачими у очі протеза, щоб побачити. Хоч дещицю чогось.

І зобразивши фізіономією чортову брехню, що я живий, продовживши всю оцю муру,

хоча б, до ночі, в надіях.

На що?

Хоч уві сні!!!

В найближчому...

Зі свічкою на грудях і п'ятаками на очах.

Яка лафа...

Поез.орг

Ицхак Скородинский

Как-то, щекотно

Должен признаться, что скользить глазами по творениям Корбюзье...

Как-то, щекотно.

Так и хочется лечь пузом на пол одного из его змеевидных коридоров и скользить, скользить, глаза закрыв.

Да и на его изо брожения в старости посмотришь...

Ну, форменный бруталист, только попрошу не путать его с другими, не такими же истами!

Забронзовевшей глыбой, дурни, посадили его в центре Москвы, не понимая...

Чего? Чего?! Чего?!!

Вот плюнет на всё, встанет и...

Уйдёт ото всех нас к чёртовой своей бабушке. Навсегда.