Іцхак Скородінскій
Тэпцікі божачкі майго
Дзве ружовыя хмаркі, тэпцікі божачка, вольнага майго, скінутыя ў неба… Плывуць сабе побач…
Як жа так? Бо няма яго, няма! ...А тэпцікі - вось яны, плывуць сабе паволі… Хто даў мне гэтую здольнасць, ачалавечваць усё, што вакол.
І нават цябе?
Бо няма цябе, няма…
Дык чаму, амаль кожную ноч, зачыніўшыся ад усіх і ад Уся, чыесьці светлыя думкі…
Я?!
Выхлёбтваю на паперу… І яны застываюць на ёй назаўжды. А дзве ружовыя хмаркі на заходзе…
Плывуць сабе … Над Парыжам. Паволі.
Іцхак Скородінський
Не розколовся щоб
Ось, якось ввечері, лежав, уткнувшись носом вниз і мріючи, в цей час померти...
Та ніч...
Ця мряка напустила на мене, кілька зітхань майже молочного туману. Душ рятівний...
Не розколовся щоб, від усіх і отаких пристрастей, та об підлогу, мій шишкуватий лоб.
І!
Опівночі, таки, дійшло до мене. Ні, не засну. Мені, от так ось і кататися до ранку. По матрацу.
А після, довго і нещадно терти об щітку зубні свої імпланти і вискоблюючи щетину з підборіддя, пірнати вухами бабачими у очі протеза, щоб побачити. Хоч дещицю чогось.
І зобразивши фізіономією чортову брехню, що я живий, продовживши всю оцю муру,
хоча б, до ночі, в надіях.
На що?
Хоч уві сні!!!
В найближчому...
Зі свічкою на грудях і п'ятаками на очах.
Яка лафа...
Поез.орг
Ицхак Скородинский
Как-то, щекотно
Должен признаться, что скользить глазами по творениям Корбюзье...
Как-то, щекотно.
Так и хочется лечь пузом на пол одного из его змеевидных коридоров и скользить, скользить, глаза закрыв.
Да и на его изо брожения в старости посмотришь...
Ну, форменный бруталист, только попрошу не путать его с другими, не такими же истами!
Забронзовевшей глыбой, дурни, посадили его в центре Москвы, не понимая...
Чего? Чего?! Чего?!!
Вот плюнет на всё, встанет и...
Уйдёт ото всех нас к чёртовой своей бабушке. Навсегда.